Зорі згоріли до ранку,
Неба тріснуло дно,
Сонце застигло в серпанку,
Ніби несправжнє воно.
Вибухи простір крають,
В реверсних смугах блакить,
Лінії відбивають
Смерті холодну мить.
Небо в ординських кодах
В символах і кривих,
Бачить в дніпровських водах,
Київський бог війни.
Білі хмарки на цівках,
Розшматована сталь
Падає на бруківку
В ламану вертикаль.
Чорне кричить вороння -
В зграю не збитись в розгін,
І впадає в безсоння
Лаврський великий дзвін.
Захід горить багрянцем,
З півночі чорний дим,
Замасковані шанці,
І в оберегах дім.
Небо свої закриють -
Наші мрії і сни.
Все блискавицями змиє
Київський бог весни.
17.03.2022
Вікторія Шаблівська
